Гурт "Круїз" не належить до тих старих російських ватаг, творчість яких була б мені особливо відомою. Їх концерт у нашому пивному клубі "Майдан" 3-го жовтня підтвердив те, що більшість лучан також не знайомі з "Круїзом", і попри те, що послухати відомих та іменитих музикантів завжди цікаво, охочих виявилося небагато. "У вас в Україні теж є гарні гурти і хороші музиканти. Ось, наприклад, "Океан Ельзи", брати Мєладзе", - розповідає вокаліст "Круїзу" Сашко Монін. "Мєладзе вже не українці", - додає гітарист Григорій Безуглий. "Ну кого ми ще знаємо... київський гурт "Розмарі", Шон Кар - мій близький приятель", - каже Монін. "Кого бачимо по телебаченню, того і знаємо," - знов уточнює Григорій. І я відчуваю, що мій настрій поностальгувати за російським роком безповоротно і остаточно зіпсовано. А може, це й на краще, і публіка сьогодні не та і не у гуморі, і навіть кілька дорослих дядьків, що бадьоро витанцьовують під відео "Пурпурових", спостерігаючи за саунд-чеком "Круїзу": "давайте, старічкі, давайте", - не є, на жаль, прихильниками цього колективу. "Врємєна праходят і ми же нє можем, как мудакі, пастаянна адну і ту же ...йню іграть", - пригадую я слова Павука, фронт-мена "Корозії Металу", ще однієї легенди радянської сцени, що побувала в "Майдані" весною і вразила усіх присутніх своєю стійкістю у подоланні численних алкогольних напоїв.

      Мушу визнати, круїзівці мало чим скидалися на мудаків, досить стильні, затягнуті у шкіру і хороший настрій - музиканти справляли враження впевнених у своїй авторитетності людей. "Справа у тому, що мегазірок, дійсно крутих, у кожній країні небагато. Ми ось, навіть у Москві, до цих пір вважаємося за солідний колектив. Ми кращі за всіх". Гра та манера поводження на сцені відповідала заявленому іміджу зірок. "Можливо, з кимось з українських музикантів вже назрівала якась співпраця, спільні виступи, концерти, запис музики і теде?" - запитую я, вкотре намагаючись перевести розмову у конструктивне русло. "Ми досить прохолодно ставимося до усіх цих проектів. Останній такий запис - "Замикая круг". Сьогодні ж звучатимуть і старі і нові пісні. Такі, що їх ще ніхто не чув. Навіть ми. Не плануємо особливо довго грати, ось якраз повернулися з Києва, зараз Луцьк, потім Мукачево. Враження від київської публіки залишились суперпозитивні. Вибуховий концерт, дуже привітні люди, потім цілу ніч випивали з ними. Зараз доводиться частенько бувати в Україні. І насправді скрізь однаково. І на Заході, і у нас. Якщо ти працюєш нормально, то і публіка нормальна, якщо ти працюєш хріново, то і публіка хрінова. Все одно, де виступати. Хоч дванадцять тисяч чоловік сидить у залі, хоч просто дванадцять людей. Немає різниці. Навіть в Палаці спорту можна теж підійти до когось і сказати щось на вушко, тобто внести нотку камерності. Те саме і у клубі. Останній наш великий виступ був у Пітері в "Льодовому". Тисяч сімнадцять прихильників. А сьогодні ми у вас. Прекрасний клуб, прекрасна атмосфера, думаю, що і концерт пройде чудово!"

      Особливо душевною видавалася постать вокаліста Сергія Моніна, який виглядав на сцені а-ля Девід Ковердейл і був по-акторськи професійно розкутим. Зважаючи на те, що кілька хвилин тому той самий Сергій розповідав мені, що творчість "Круїзу" сформована і направлена не на Схід чи Захід, а на весь світ, я намагалася собі уявити як у тій самій Англії слухачі могли б сприйняти слова "душа абязана трудіцца і дєнь і ночь..." або, наприклад, тексти найвідомішої речі круїзівців "Крутіцца валчок". Досить пристойний діпперпелівській саунд, засмачений класичними для російського року "високопарними" текстами.

      Концерт був файний, хоч і коротенький, з годинку. І загалом усі враження можна було б розділити між двома вічними берегами - сподобалось-не сподобалось. Сподобалось те, що у "Майдані" таки можна почути і побачити найрізноманітніші музичні колективи, і російські не виняток. Адже справжня музика не визнає ні мовних, ні територіальних, ні релігійних бар`єрів. Сподобалось, що круїзівці, зайшовши до клубу, прямо з дверей, з речами і купою інструментів відразу підійшли привітатись до тих нечисленних відвідувачів, які сиділи за першим великим столом (на місці звичного фан-клубу). Загалом було невимушено і класно.

      Сподобались і усміхнули розповіді того ж таки Моніна про те, що музиканти з "Корозії Металу" у свій час носили їм інструменти. Але страшенно не сподобались вигуки зі сцени "нє бойтєсь, хахли, ми тоже хахли". Ніхто не зрозумів, до кого власне була адресована ця фраза, як і те, хто такі хахли і чого вони бояться))) Не сподобалась вже традиційна байдужість лучан до таких концертів. Те, що туга за російським роком вже мало кого "гложет", ще можна зрозуміти, а ось чому нікого не дістала (у хорошому значенні цього слова) елементарна цікавість, запитання риторичне. Як не сумно визнавати, виявляється, занадтий альтруїзм відносно музики і, зокрема, у справі організації якісних концертів - річ невдячна, і потрібно все ж дивитися вперед. Long Live Rock`n`Roll

Автор - Galochka Blackbird
Автор фото - eldorado